Дистанційне навчання 06.12.2014р.

Собівартість та її види.

1. Поняття «собівартість», її види.

Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових  ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі.

У собівартість продукції включаються витрати на:

1)      дослідження ринку і виявлення потреби у продукції;

2)      підготовку і освоєння нової продукції;

3)      виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

4)      обслуговування виробничого процесу і управління ним;

5)      збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

6)      озвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацій земель, охорону повітряного, водного басейнів);

7)      набір і підготовку кадрів;

8)      поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Розрізняють такі види собівартості:

§  Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві по окремих видах продукції. Її рівень залежить від місцевих, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

§  Галузева собівартість відображає сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто це середня собівартість продукції по галузі.

§  Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відображає середні витрати на виробництво продукції.

§  Виробнича собівартість формується з витрат, що пов’язані з виробництвом і доробкою продукції, її транспортуванням до місця зберігання.

§  Повна собівартість включає виробничу собівартість і витрати підприємства на реалізацію продукції.

§  Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дійового контролю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств і їх виробничих підрозділів протягом планового періоду.

§  Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяльності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції. Вона дає змогу визначити прибуток підприємства та економічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг), з’ясувати причини низької доходності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

§  Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактичних, так і прогнозних (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

2. Показники собівартості виготовленої продукції.

Важливий узагальнюючий показник собівартості виготовленої продукції – це витрати на гривню товарної продукції. Цей показник можна використовувати для розрахунку витрат на 1 грн товарної продукції в базовому та плановому році:

Витрати на гривню товарної продукції

а) базовий рік

де Вб — витрати на 1 грн товарної продукції;

Сб — собівартість товарної продукції;

Об — обсяг товарної продукції.

б) плановий рік

де Впл — витрати на 1 грн товарної продукції;

Спл — собівартість товарної продукції;

Опл — обсяг товарної продукції.

Серед важливих показників, що характеризують собівартість продукції, можна виокремити такі:

Вихідна собівартість товарної продукції в плановому році:

де Свих — вихідна собівартість товарної продукції в плановому році;

Впл — витрати на 1 грн товарної продукції;

Опл — обсяг товарної продукції.

3. Шляхи зниження собівартості.

1)      Підвищення технічного рівня — процес удосконалення технічної бази, ріст рівня якої досягається в результаті:

§  удосконалювання засобів праці (упровадження прогресивної техніки, підвищення частки удосконаленого устаткування), предметів праці (застосування прогресивних видів сировини, матеріалів, енергоносіїв);

§  раціонального використання сировини, матеріалів;

§  механізації й автоматизації виробничих процесів.

2)      Удосконалювання організації виробництва і праці. Ця група факторів впливає на зниження собівартості в результаті спеціалізації виробництва, удосконалювання організації праці й управління виробництвом, поліпшення матеріально-технічного постачання і побуту, ефективного використання часу робочих, скорочення зайвих витрат.

4. Фактори, що впливають на собівартість.

Всі фактори, що впливають на собівартість поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні фактори, що впливають на зміну собівартості доцільно поділити на такі групи:

–        фактори праці (нормування праці, стимулювання праці, співвідношення між темпами росту продуктивності праці і темпами росту середньої заробітної плати та інші);

–        фактори предметів праці (норми витрат сировини та матеріалів, структура матеріальних витрат, асортимент і структура продукції, співвідношення між темпами росту витрат і темпами росту обсягу виробництва та інші);

–        фактори засобів праці (автоматизація та механізація виробництва, обслуговування основних виробничих фондів, техніка та технологія, використання виробничих потужностей та інші);

–        фактори інформації (своєчасність інформації, достовірність інформації, повнота інформації, ідентичність інформації та інші).

До зовнішніх факторів слід віднести:

–        систему правових відносин;

–        систему оподаткування;

–        природні умови;

–        розвиток науки;

Поняття про рахунки бухгалтерського обліку. Види рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку — це спосіб поточного обліку, контролю та групування за економічно однорідними видами господарських засобів, їх джерел та операцій. Для обліку залишку і руху певного виду господарських засобів використовують окремий рахунок.

Суть рахунків бухгалтерського обліку полягає в групуванні та систематизації господарських операцій за відповідними ознаками та видами господарських засобів і джерел їх утворення, що створює налагоджену систему поточного бухгалтерського обліку на підприємстві.

Призначення рахунків — служити засобом відображення та поточного контролю господарських операцій, що охоплюють наявність і рух господарських засобів, власного капіталу й зобов'язань, а також процесів, пов'язаних з використанням трудових ресурсів та фондів оплати праці, використанням основних засобів, придбанням (заготівлею) предметів праці та їх споживанням, обліком процесу виробництва та реалізації.

Взаємозв’язок між рахунками, на яких записують господарську операцію, називається кореспонденцією рахунків, а самі рахунки – кореспондуючими. На рахунках періодично (в кінці кожного місяця) підбиваються підсумки записів операцій на дебеті і кредиті рахунків, які називають оборотами (дебетовий оборот, кредитовий оборот), і встановлюються кінцеві залишки (сальдо).

Підприємства для обліку своєї діяльності застосовують три види рахунків:

1.      Синтетичні – для узагальненого обліку певних груп майна і зобов’язань у грошовому виразі;

2.      Субрахунки – об’єднана група однорідних аналітичних рахунків, для одержання відомостей за окремими підгрупами активів і зобов’язань;

Аналітичні – які деталізують зміст синтетичних рахунків і субрахунків в натурі та грошах з вимогою забезпечити кількістю сумову та якісну (марка, сорт, розмір тощо) інформацію про наявність і рух майна та зобов’язань підприємства

Класифікація бухгалтерських рахунків.

За структурою і призначенням рахунки поділяються на основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні та позабалансові.

Таке групування дозволяє визначити порядок обліку господарських операцій на рахунках, забезпечує можливість більш раціонального уявлення про показники діяльності підприємства.

ОСНОВНІ РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

До основних рахунків відносяться:

§  інвентарні;

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і контролю за їх збереженням. По відношенню до балансу вони є активними (рахунки № 10, 11, 20, 22, 26, 28).

Рахунки коштів призначені для обліку грошових коштів. Вони також є активними (рахунки № 30, 31, 33).

§  рахунки капіталу;

Рахунки капіталу використовуються для обліку джерел утворення власних засобів. Вони є пасивними (рахунки № 40, 41, 42, 43).

§  рахунки розрахунків.

Рахунки розрахунків призначені для відображення дебіторської та кредиторської заборгованості. Рахунки, на яких обліковується дебіторська заборгованість, є активними (рахунки 36, 37). Рахунки, на яких обліковується кредиторська заборгованість, є пасивними (рахунки № 66, 50, 55, 51, 52, 53, 54, 68). Окремі рахунки цієї групи є активно-пасивними (рахунки № 327, 64, 65, 377), на них одночасно обліковується дебіторська і кредиторська заборгованість. Ці рахунки можуть мати два залиш­ки за дебетом (дебіторська заборгованість) і за кредитом (кредиторська заборгованість).

РЕГУЛЮЮЧІ РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Призначені для уточнення оцінки господарських засобів і визначення реального розміру джерел утворення засобів. Дані рахунки поділяються на:

§  контрарні;

Контрарні регулюючі рахунки призначаються для зменшення оцінки засобів і джерел їх утворення. За будовою ці рахунки протилежні до рахунків, які вони зменшують. Так, якщо зменшується оцінка засобів, то самі вони є контрактивними, пасивними (рахунки № 131, 132, 133), якщо зменшується величина джерел утворення засобів, то контрарні рахунки відносяться до контрпасивних і є активними.

§  доповнюючі;

Доповнюючі регулюючі рахунки збільшують оцінку засобів або джерел їх утворення. За будовою вони такі ж, як і рахунки, які вони доповнюють. Використовуються вони в аналітичному обліку. Наприклад, до суми транспортно-заготівельних витрат додається вартість придбаних матеріалів або сировини, таким чином визна­чається фактична собівартість матеріальних цінностей.

§  контрарно-доповнюючі.

Контрарно-доповнюючі рахунки поєднують в собі ознаки двох попередніх. Їх застосовують, як правило, в аналітичному обліку, зокрема в обліку готової продукції чи матеріалів. Якщо аналітичний облік окремих видів готової продукції проводять за плановою собівартістю, окремо ведуть облік відхилень фактичної собівартості від планової. При цьому для того, щоб визначити фактичну собівартість готової продукції, треба суму відхилень додати або відняти від планової собівартості залежно від наявнос­ті перевитрат або економії засобів.

ОПЕРАЦІЙНІ РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Призначені для відображення в обліку окремих господарських операцій і процесів, а саме для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства. Вони поділяються на:

§  розподільчі;

Розподільчі рахунки в свою чергу поділяються на збірно-розподільчі та бюджетно-розподільчі.

Збірно-розподільчі призначені для збору і розподілу витрат між об’єктами в одному звітному періоді. Ці рахунки є активними і закриваються наприкінці звітного періоду і, таким чином, вони не мають сальдо (рахунки № 91, 92, 93, 94, 70, 71).

Бюджетно-розподільчі рахунки призначені для відображення витрат і їх розподілу між окремими звітними періодами. Це актив­ні рахунки (рахунок № 39) і пасивні (рахунки № 47, 69). За дебетом рахунка 39 «Витрати майбутніх періодів» відображуються витрати, здійснені в даному періоді, але фактично вони відносяться до майбутнього періоду. За кредитом рахунка 39 витрати поступово списуються за настанням відповідного періоду. Даний рахунок може мати дебетове сальдо, яке означає нерозподілену суму витрат і відображується в ІІ розділі активу балансу.

§  калькуляційні;

Калькуляційні рахунки призначаються для обліку витрат і визначення собівартості продукції, робіт і послуг. За будовою вони є активними (рахунки № 23, 24, 25, 90).

§  порівняльні;

Призначені для відображення окремих господарських операцій і процесів та результатів за ними. Ці рахунки є активно-пасивними. Результат від певної операції чи процесу визначається шляхом порівняння записів за звітний період за дебетом і кредитом цих рахунків. І на суму цього результату даний рахунок закривається (рахунок № 79 «Фінансові результати»).

§  транзитні.

Використовуються тоді, коли є необхідність акумулювати певні однорідні активи з метою їх подальшого розподілення для забезпечення контролю і управління цими активами. До цих рахунків відносяться рахунки восьмого класу, на яких відображуються елементи витрат (рахунки № 80, 81, 82, 83, 84, 85). За цими рахунками немає початкового і кінцевого сальдо і вони в кінці звітного періоду закриваються.

ФІНАНСОВО-РЕЗУЛЬТАТИВНІ РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Фінансово-результативні рахунки використовуються для відображення фінансових результатів діяльності підприємства за певний період (рахунок № 44). Ці рахунки активно-пасивні, оскіль­ки результат може бути позитивним (прибуток) і негативним (збиток).

ПОЗАБАЛАНСОВІ РАХУНКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Позабалансові рахунки призначені для обліку об’єктів, які не є власністю підприємства, але перебувають у його користуванні. Для цих рахунків притаманна проста форма запису, тобто на них відсутній подвійний запис, і вони не кореспондують між собою і балансовими рахунками.

Тема 19:	Оцінка ефективності використання обігового капіталу. Оборотні кошти підприє-мства.
Мета:	вивчити показники, що використовуються для оцінки ефективності використання обігового капіталу.

Основні поняття:

Термін обороту, коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, рентабельність оборотних коштів.

План уроку:

1. Оборотні кошти підприємства.

2. Показники, що використовуються для оцінки ефективності використання обігового капіталу.

Конспект уроку:

1. Оборотні кошти підприємства.

Оборотні кошти - кошти, що вкладені в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

Період обороту оборотних коштів - період часу (дні, місяці), за який оборотні кошти здійснюють повний кругооборот з моменту вступу грошових коштів в процес кругообороту для виробництва продукції до моменту повернення грошових коштів після реалізації продукції.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах:

Н_вз = З_д х Д _з,

де З_д - середньодобова потреба у певному виді запасів;
Д _з - норма запасів в днях.

Середньодобове потреба запасів:

,

де П - потреби в даному виді ресурсів протягом періоду в натуральних одиницях;
Т_п - тривалість періоду (рік - 360, квартал - 90, місяць - 30).

Нормування оборотних коштів по допоміжних матеріалах здійснюється аналогічно як і по основних матеріалах.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві:

Н_нв = C_д х Т_ц х k_нв,

де С_д- середньодобові витрати на виробництво продукції, грн.;

Т_ц - тривалість виробничого циклу в днях;

K_нв- коефіцієнт наростання витрат.

Тривалість виробничого циклу - це календарний період часу від надходження першої деталі виробу у виробництво до отримання готового виробу.

Коефіцієнт наростання витрат:

,

де С₀ - витрати на початку виробничого цикла;
С₁ - решта витрат на виготовлення виробу;
С_в - виробнича собівартість виробу.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів:

Н_мп = В_з + В_п - В_с ,

де В_з - залишок витрат майбутніх періодів на початок розрахункового періоду;
В_п - сума витрат розрахункового періоду;
В_с - сума витрат, що буде віднесена на собівартість продукції в розрахунковому періоді.

Норматив оборотних коштів у готовій продукції:

Нгп = Г_дв х Н_г,

де Г_дв - середньодобовий випуск готової продукції;
Н_г - норма запасу готової продукції в днях.

Визначення розміру дебіторської заборгованості:

,

де Н_дз - розмір дебіторської заборгованості, грн.;
В - квартальна вартість продукції, грн.;
Т_к - термін надання кредиту, дні;
Т_д - тривалість перебування документів у розрахунках, дні.

Ефективність використання оборотних коштів.

Коефіцієнт оборотності - кількість оборотів, що здійснили оборотні кошти за певний період (рік, квартал):

,

де РП - обсяг реалізованої продукції, грн.;
Ф_об - середньорічний залишок оборотних коштів, грн.
Тривалість обороту - період часу, за який оборотні кошти здійснюють один повний кругооборот:

,

де Т_к - тривалість календарного періоду;

К_об - коефіцієнт оборотності.

Коефіцієнт завантаження - є оберненим відносно коефіціента оборотності та показує скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції.

Рентабельність оборотних коштів - відношення прибутку підприємства до суми оборотних коштів .

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє вивільненню їх з обороту:

- абсолютне - зменьшення потрібної суми коштів;

- відносне - реалізація більшої кількості продукції при фіксованій сумі коштів.

Шляхи підвищення ефективності використання оборотних коштів

(прискорення оборотності оборотних коштів):

- оптимізація виробничих запасів ресурсів з незавершеного виробництва;
- скорочення тривалості виробничого циклу;
- поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення;
- прискорення реалізації продукції;
- запровадження економічно обгрунтованих норм запасу;
- вдосканалення форм і методів організації виробництва;
- зниження матеріальних витрат на одиницю продукції;
- ліквідація зайвих і непотрібних запасів, попередження їх виникнення;
- скорочення запасів готової продукції на складі;
- прискорення розрахунків із споживачами.

2. Показники, що використовуються для оцінки ефективності використання обігового капіталу.

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу застосовується такі показники:

§  Термін обороту всіх оборотних коштів і окремих складових частин (виробничих запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів).

Термін обороту оборотних коштів обчислюється за формулою:

§  Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів оборотних коштів за період що аналізується).

§  Коефіцієнт завантаження (кількість оборотних коштів, авансованих в 1 грн. реалізованої продукції). Коефіцієнт завантаження показує кількість оборотних коштів, авансованих в 1 грн. реалізованої продукції. Для його обчислення використовується формула:

Чим менше значення цього показника, тим краще використовуються оборотні кошти.

§  Рентабельність оборотних коштів.

де Р_ОК – рентабельність оборотних коштів, %;

П – прибуток від реалізації продукції, грн.

Вища рентабельність оборотних коштів свідчить про краще їх використання.

Виробнича потужність підприємства.

Мета: дати учням поняття  сутності виробничої потужності підприємства, розглянути принципи розрахунку.

Основні поняття:

Виробнича потужність, проектна, поточна, резервна.

План уроку:

1. Поняття та види виробничої потужності підприємства.

2. Принципи розрахунку виробничої потужності.

3. Приклад розрахунку виробничої потужності.

Конспект уроку:

1. Поняття та види виробничої потужності підприємства.

Виробнича потужність — це максимально можливий випуск продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Фактори впливу на виробничу потужність підприємства:

§ кількість обладнання;

§ потужність обладнання;

§ режим роботи підприємства;

§ кваліфікаційний рівень робітників;

§ структура основних фондів.

Розрізняють такі види виробничої потужності:

1)      проектна;

2)      поточна;

3)      резервна.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки:

–        електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт;

–        арчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки;

–        на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці;

–        в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

2. Принципи розрахунку виробничої потужності.

1)	Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, о виробнича потужність установлюється окремо за кожним видом продукції. Показник середньорічної потужності (ВПср) визначається за формулою: Де ВПвх – вхідна потужність (потужність на початок року), грн.; ВПвв – введена потужність, грн.; ВПвиб – виведена потужність, грн.; Тв – період використання (від вводу до кінця року), місяців; Тн – період, протягом якого потужність не використовується (від вибуття до кінця року), місяців. Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Впвих) обчислюється за формулою: Впвих = Впвх + Впвв – Впвив, де Впвх – виробнича потужність на початок періоду, грн.; Впвв – введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.; Впвив – виведена за плановий період виробнича потужність, грн.
2)	Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва.
3)	У розрахунки виробничої потужності підприємства включають: –        усе чинне і не чинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; –        устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; –        понаднормативне резервне устаткування;
4)	Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. Фномінальний = ((Дк – Дсв – Двих)*tзм – tпсв)*nзм На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування. Фдійсний = ((Дк – Дсв – Двих)*tзм – tпсв)*nзм *(1 – Крем.)
5)	Виробнича потужність відповідного підрозділу визнчається за формулою: ВП = (1) ВП = П*Фд*mо (2) ВП = (3) Фд – дійсний фонд часу роботи устаткування за рік; Квн – коефіцієнт виконання норм; t – трудомісткість виготовлення продукції; mo – кількість одиниць устаткування; П – продуктивність устаткування; r – такт потокової лінії.

3. Приклад розрахунку виробничої потужності.

Задача.

Визначити вихідну та середньорічну виробничу потужність підприємства за наступними даними:

Назва показника	Сума, млн..грн.
Виробнича потужність підприємства на початок року	182
Планує мий приріст виробничої потужності: з 1 травня з 1 липня з 1 листопада	4,0 3,4 3,0
Плануєме вибуття виробничої потужності: з 1 червня з 1 вересня	10 8

Розв’язування:

Вп_вих = Вп_вх + Вп_вв – Вп_вив

Вп_вв = 4 + 3,4 + 3,0 = 10,4

Вп_вив= 10 + 8 = 18

Вп_вих = 182 + 10,4 – 18 = 174,4

Визначаємо коефіцієнти введених виробничих потужностей:

§  з 1 травня – 8 місяців;

§  з 1 липня – 6 місяців;

§  з 1 листопада – 2 місяця.

Визначаємо коефіцієнти виведених виробничих потужностей:

§  з 1 червня – 5 місяців;

§  з 1 вересня – 8 місяців.

Відповідь: Вихідна потужність підприємства становить 174,4 млн.грн., середньорічна виробнича потужність становить 178,4 млн.грн.

Тема:  РИНОК  ЗЕМЛІ. Роль держави в організації ринку землі.
Найціннішим природним ресурсом є земля. В умовах ринку ресурсів вона стає об"єктом купівлі
продажу. Ціна на землю, як і  на інший товар формується  за  допомогою ринкового механізму -
балансом попиту  та пропозиції на землю залежить   від  продуктивності землі,  від попиту  на продукцію, що виробляється за допомогою  землі.
Розрізняють  сільськогосподарський  та несільськогосподарський  попит  на землю.
Сільськогосподарський  попит залежить  перш за все від  якості, родючості землі.

Несільськогосподарський  залежить  від  розсташування  ділянки, багатства  розміщених  на ньому  природних  ресурсів.

Отже, ринок  землі має  певні  особливості,  а  саме :

Попит  на землю  є  похідним,   оскільки  залежить   від  ціни  на  продукцію, що  виробляється  на землі, і  від  продуктивності  землі.

Пропозиція  землі є  повністю  нееластичною, тобто  має  майже  повну  незалежність від  ціни,
що пояснюється  здебільшого  незмінним  характером  площі землі, яка  перебуває в  господарському  обігу. Земля  є  невідтворюваним  дарунком  природи, можна  покращити
якість землі,  проте   на кількості землі  це   не  позначиться.

Реалізація  права  власності  на землю  дає  змогу  здійснювати  пошук  більш  ефективного господаря  через  купівлю-продаж  землі  та її  оренду,  залучати  додаткові  кредитні  ресурси
через  заставу землі.  Ціну,  яку оплачують за  використання землі  або  інших  природних  ресурсів,  кількість  яких  обмежена,  називають  економічною  рентою.  Коли  йдеться про
плату  за  використання  безпосередньо  землі, то в цьому  випадку  оперують  поняттям
"земельна  рента"
РЕНТА - стабільний дохід власника землі  або інших природних  ресурсів,  кількість яких  обмежена.
 Ринок землі  в  Україні на сьогодні є одним із найменш  розвинених. Це пов"язано з тривалим
існуванням  державної  власності на землю в минулому й суперечливим  поглядом різних
політичних  сил  на формування  приватної  власності на землю, без  чого ринок  функціонувати  не може.

2. Вплив господарських операцій на баланс.

Задача 1.

Підприємство має залишки по рахункам в сумі:

Основні засоби – 730 грн., виробничі запаси – 115 грн., готова продукція – 65 грн., дебіторська заборгованість за товари – 17 грн., грошові кошти – 73 грн., статутний капітал – 800 грн., резервний капітал – 80 грн., нерозподілений прибуток – 50 грн., короткострокові кредити банку – 60 грн., кредиторська заборгованість за товари – 10 грн.

Операція 1. Підприємство відвантажило зі складу покупцеві продукцію на суму 40 тис. грн, але покупець ще не здійснив розрахунок (не перерахував кошти).

В даному випадку стаття балансу “Готова продукція” зменшиться на суму 40 тис. грн, оскільки готової продукції на складі стало менше. А стаття “Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги” збільшиться на суму 40 тис. грн, тому що покупці (дебітори) ще не розрахувалися.

Операція 2. Частину нерозподіленого прибутку — 20 тис. грн підприємство спрямувало на збільшення резервного капіталу. У даному випадку стаття балансу “Нерозподілений прибуток” зменшиться на суму 20 тис. грн, а стаття “Резервний капітал” збільшиться на цю саму суму.

Операція 3. Підприємство в банківській установі отримало кредит з терміном покриття 12 місяців — 50 тис. грн. Дана операція призведе до того, що стаття активу балансу “Грошові кошти та їх еквіваленти” збільшиться на суму 50 тис. грн, оскільки грошові кошти підприємства збільшаться. Стаття пасиву балансу “Короткострокові кредити банків” також збільшиться на цю саму суму, оскільки борг підприємства (його короткострокова кредиторська заборгованість) також збільшиться. Валюта балансу теж збільшиться на 50 тис. грн.

Операція 4. Підприємство перерахувало кошти постачальнику за отримані виробничі запаси — 10 тис. грн. Внаслідок здійснення цієї господарської операції стаття активу балансу “Грошові кошти та їх еквіваленти” та стаття пасиву балансу “Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги” зменшаться на 10 тис. грн, оскільки у підприємства грошових коштів на поточному рахунку стане менше, і борг перед постачальником також зменшиться. Підсумок балансу зменшиться теж на 10 тис. грн.

Задача 2.

Підприємство має залишки по рахункам в сумі:

Основні засоби – 72000 грн., запасні частини – 5000 грн., матеріали – 49500 грн., дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію – 32800 грн., поточний рахунок в банку – 64500 грн., готівка в касі – 1200 грн., статутний капітал – 188000 грн., заборгованість перед постачальниками  - 17000 грн., короткострокова позика банку – 20000 грн.

1.      Користуючись Планом рахунків знайти шифр (код) залишків підприємства.

2.      Користуючись схемою взаємозв’язку Плану рахунків з Балансом, розмістити залишки в Балансі.

Зміни в балансі, викликані господарськими операціями.

1. Типи господарських операцій.

У бухгалтерському обліку розрізняють чотири типи господарських операцій:

Тип	Коротка характеристика
І тип	призводить до змін тільки в активі балансу (одна стаття зменшується, друга стаття збільшується на однакову суму). В кореспонденції рахунків знаходяться два активних рахунки: А↓ А↑
ІІ тип	призводить до змін тільки в пасиві балансу (одна стаття зменшується, друга стаття збільшується на однакову суму). В кореспонденції рахунків знаходяться два пасивних рахунки: П↓ П↑
ІІІ тип	призводить одночасно до змін в активі та в пасиві балансу в сторону збільшення (одна та друга стаття збільшується одночасно на однакову суму). В кореспонденції рахунків знаходяться один активний рахунок, один пасивний рахунок: А↑ П↑
ІV тип	призводить одночасно до змін в активі та в пасиві балансу в сторону зменшення (одна та друга стаття зменшуються одночасно на однакову суму). В кореспонденції рахунків знаходяться один активний рахунок, один пасивний рахунок: А↓ П↓